Powaqqatsi

Powaqqatsi вимагає уваги, а не сюжету, і на нашу оцінку, саме тому він важливий. Це документальне кіно, побудоване на зображеннях, русі й музиці; воно широко охоплює різні місця та способи життя, дивлячись на працю, ландшафт, ритуал і сучасність як на речі, що їх треба спостерігати, а не швидко пояснювати. Його сила — у безперервному візуальному ритмі: сцени зібрані так, що за них «говорять» фактура й контраст. Та сама форма й обмежує його: якщо потрібен ясний наратив або звична фактична подача, фільм може здаватися відстороненим і абстрактним. У перегляді він занурює повільно й вимагає терпіння, зате щедро віддячує уважному погляду. Порівняно зі звичною документалістикою Powaqqatsi значно більше схожий на есе, ніж на репортаж, і саме так він працює.