Zelig

Zelig побудований на одній із найдивніших ідей Вуді Аллена: людина настільки підлаштовується під оточення, що стає комічною порожньою формою. На нашу оцінку, саме ця задумка дає фільму гострий сатиричний нерв, а псевдодокументальна форма робить його більшим за простий жарт із одного ходу. Є й ясний мінус: сухий, рефлексивний гумор буде холодним для тих, хто хоче широкої комедії або теплого емоційного ядра. У перегляді це йде як підроблена хроніка, з деталями епохи, уривчастими інтерв’ю та постійною грою в візуальне перевтілення. Порівняно зі звичайними студійними комедіями він формальніший і винахідливіший, ближчий до фальшивої історії, ніж до звичного сюжету. Zelig варто дивитися тим, кому цікаві комедія як форма й сатира як механізм, а не тим, хто чекає м’якого, легкого сміху. Для 1983 року це й досі дуже незвичний фільм.