Conarium

Conarium вимагає терпіння, бо його сила тримається на повільному дослідженні, головоломках і дуже виразному лавкрафтівському неспокої, а не на швидкості. На нашу оцінку, саме це й робить гру вдалою: покинуті простори, уважна подача через середовище та поступове нарощування тривоги добре пасують до космічного жаху, на який вона націлена. Чесна межа теж очевидна: такий стиль може здаватися бідним, якщо хочеться постійної дії або великої кількості систем для гри. На практиці це відчувається як розмірена пригода від першої особи, де важливіша увага, ніж реакція, а атмосферу доводиться зчитувати майже на кожному кроці. На тлі голосніших хорорів гра значно тихіша й терплячіша, ближча до атмосферних пригод, ніж до погонь і різких ударів. Це хороший варіант для тих, кому подобається блукати дивним місцем і збирати сенс по частинах, але не для гравців, яким потрібні бій або швидкий розгін. Найсильніше тут — цілісність тону, що майже до фіналу тримає одну й ту саму тривожну лінію.